English (United Kingdom)Russian (CIS)Ukrainian (UA)
Главная | СТАТЬИ | Полезные статьи | Лососева казка без хепі-енду

Лососева казка без хепі-енду

(5 голоса, среднее 4.20 из 5)

ros1.jpg

Невигадані пригоди українського нахлистовика в Ісландії
 
Нема для українців більш екзотичної країни в Європі за Ісландію. Древній острів, який знаходиться на самісінькій півночі, одбувають холодні вітри Атлантичного океану, а влітку ніколи не буває темно, навіть коли годинники показують третю ночі. Ісландці – особливий народ. Вони живуть в своє задоволення (для цього на острові створені усі умови), мають свою колоритну культуру та історію, а ще люблять ловити рибу. Місцеві рибалки дуже непогано заробляють, це одна з найпрестижніших професій. Риби повно – електровудок чи інших браконьєрських методів тут в очі не бачили. Та й не побачать ніколи. Не той менталітет. Тут ніхто і ніколи не привезе додому цілий багажник риби, яку потім викине. Хоча, правило «Зловив – відпустив» в Ісландії теж не принципове. У Швеції мені довелося бачити, як місцеві рибалки відпускали зловлених окунів та щук, бо у їхніх корзинах вже було дві-три рибини. «На вечерю моїй сім’ї вистачить» - казали шведи. Щось схоже я зустрів і в Ісландії.     
ros2.jpg 
Нелегальна вудка
Тільки-но поселившись в готель у столиці Ісландії Рейк’явіку, я збіг у фойє – там запримітив кілька туристичних агенцій. На острові є на що подивитися – це і гейзери, і водопади і пам’ятки історії. Мене ж цікавила риболовля. Пояснивши, що конкретно потребую, працівник агенції почав перегортати різноманітні буклети. «Ось, - сказав він, - є спеціальний лососевий тур, а це – на форель та арктичного гольця». Я подивився на проспект і відразу ж засмутився. Усі тури розраховані на два дні. Ціна їхня – приблизно 500 євро. У вартість входять трансфер на ріку та назад, нахлистове спорядження, послуги кваліфікованого гіда. «Можете не сумніватися, без трофея ви не залишитися» - такими словами закінчувався ледь не кожен буклет, з якого на мене дивилися величезні лососі. Все б нічого, тільки часу в мене так багато нема. Кілька годин наступного ранку – це все, що можна було собі дозволити. Не потішили мене й інші агенції – все те саме. Доброзичливі ісландці навіть зробили кілька дзвінків до гідів, спитали, чи не погодились би вони скоротити свій тур годин так на 45… Відповідь була очевидною.
Попри це, опускати руки я наміру не мав. Невже даремно я нидів 5 годин у літаку; окрім професійних речей, усякими правдами і неправдами віз з собою нахлистову вудку, котушку та флай-бокси? Справа у тому, що просто так завезти в Ісландію рибальське спорядження не вийде. Митники вимагають довідку про дезінфекцію вудилищ. Але при бажання ці дивні правила можна обійти. Тубус з вудкою успішно пройшов контроль у чохлі з телевізійним штативом.
 
План «Б»
Зрозумівши, що нічого путнього організувати не вийде, переходжу до плану «Б». Відкриваю мапу Рейк’явіка, і бачу, що недалеко від готелю протікає перспективна (хоча, хіба у цих краях може бути по-іншому?) річка Elliðaár. Наступного ранку сідаю в таксі і прошу відвезти мене до моста. Таксист виявився кмітливим, і побачивши моє спорядження (нахлистовий жилет та тубус) відразу ж порадив звернутися до пункту продажу ліцензій. Нічого дивного – щоб ловити рибу в цивілізованому світі, треба платити. Він сказав, що дозвіл можна придбати якраз у тому місці, куди ми їдемо. Кілька хвилин польоту (дороги – ух!) і я просто онімів. Неймовірні пейзажі, синя-синя ріка, гори, зелень, повітря… одне слово, казка. На жаль, ця казка скоро закінчилася. Таксист поїхав, я почав досліджувати територію. Під мостом стояла автівка, поруч ходив високий чоловік у вейдерсах. Ще здалеку помітна нахлистова вудка, яка була прикріплена за допомогою спеціального інструмента до капоту. Пощастило, своя людина.
-          Добрий день, підкажіть, де можна придбати ліцензію?
-          Ліцензію? – засміявся ісландець, - ви запізнилися на півроку.
-          Як це?
-          Ліцензії продають лише в січні, і лише членам нашого рибальського клубу. Це клубна ріка. Ловити можна лише нам.
-          Мабуть, я не правильно пояснив, - мені б ліцензію хоч на годину, хоч на одну рибу, хоч на що завгодно!
-          Ні, нічим вам не допоможу…
 
ros3.jpg
За лососем до океану
Це ж треба, така халепа. Ісландець виявився доволі говірким. Поцікавився звідки приїхав рибалка-невдаха, запитав про видовий склад риб в Україні. У хід пішли вудки. У мого співрозмовника – G.Loomis 9 класу, потужний інструмент. Шнур жовтий, теж «дев’ятка». Міцний повідок, до якого прив’язана муха, що імітує осу. Коли ж я витягнув свою «трійку» TFO ісландець довго сміявся. Ні, вудка не погана, просто у цих умовах вона неефективна. «О-о-о-о! Будеш за лососем до океану бігти, - жартує він. – Та й мухи у тебе невідповідні. На такі німфи хіба форель може взяти, але у цій ріці її обмаль. Тут лише лососі. А на твої сухі мухи вони не поведуться, ось, глянь…» Він показав свої великі мухи на двійниках – реалістичних імітацій майже нема, як правило, суцільний набір кольорових матеріалів. Воно й не дивно: коли лосось йде на нерест, він не харчується, а на нахлистові мухи кидається лише через те, що вони його дразнять. «А ти щось зловив?» - запитую. Ісландець підійшов до машини і відкрив багажник. В мене відвисла щелепа. У пакеті лежала срібляста рибина. «Атлантичний лосось, 4 кілограми» - гордо промовив він і витягнув його на сонце. «Можна сфотографуватися? Хоч знайомих нахлистовиків подразню…». Ісландець не заперечував і зробив кілька кадрів. Після цього ми попрощалися і він поїхав додому.
 ros4.jpg
Хто сміється останнім?
Що ж мені залишається? «Ех, живемо лише раз, пройдуся-но я по цій ріці, знайду тихе, безлюдне місце, може і вийде підчепити якусь ісландську рибку. Хай навіть до океану доведеться бігти» - подумав я. Стежка біля річки звивалася змійкою, показуючи дорогу. Муху до повідка я вирішив не прив’язувати – в разі знаходження відповідного місця, цю процедуру можна буде виконати за 30 секунд. Так я і йшов – закидав шнур на воду, оглядався по сторонах. Якщо до мене хтось підійде, то інкримінувати нічого не зможе – рибу ж я не ловлю!
Стежка звернула в кущі. Вудку я направив вперед, сам йшов за нею. Тільки-но мої вуха висунулися з кущів, почули фразу: «Do you have a permit?» (У вас є дозвіл – англ.). Перше ніж я встиг побачити того, хто в мене це запитував і будь-що подумати, автоматично підняв повідок догори і відповів: «No fly – no fishing» (Нема мухи – нема рибалки). Запитував мене чоловік, якому на око було років 60. Він сидів на березі. Метрів 15 вверх по течії, у воді стояв інший рибалка. Ісландці були не надто раді мене бачити. Вони попросили не заважати, а ще нагадали, що рибалити на цій ріці заборонено. Тоді я і подумав – чому вони питали мене по-англійськи, ще навіть не бачачи мене самого? Мабуть, я не перший турист, який хотів спіймати ісландського лосося… Більше рибалок я не бачив. Непогані місця були, але ловити я не наважився. Люди оберігають своє майно – не хотілося псувати з ними стосунки. Ясно, що у форс-мажорному випадку можна було б щось вигадати, мовляв, про ліцензії вперше чую, помахати посвідченням журналіста, чи ще щось, але не хотілося перетворюватися на злодюжку. Якби на мою територію вдерлися непрохані гості – теж би не зрадів.
Хоч свою омріяну рибу я так і не зловив, зате було весело в готелі. Колеги зустріли мене кпинами, типу: «Ну що, наловив риби?». Можна було лише уявити вирази їхніх облич,  коли вони побачили екран фотоапарату, на якому чітко було зображено лосося в моїх руках. Знаючи, що усю зловлену рибу я відпускаю назад, вони навіть не питалися, що я зробив з 4-кілограмовим атлантичним лососем…
 

 

 
 
Регистрация / Вход
Сейчас на сайте:
  • 69 гостей
Рыбалка. Сайты о рыбалке. ТОП