English (United Kingdom)Russian (CIS)Ukrainian (UA)
Главная | СТАТЬИ | Полезные статьи | Особливості поведінки карпатського харіуса у жовтні

Особливості поведінки карпатського харіуса у жовтні

(3 голоса, среднее 5.00 из 5)

 

ros5.jpgКоли ви будете в Карпатах і почуєте фразу «Пструг пішов на терло» знайте, що форель зараз нереститься. Звісно, в такий інтимний період ми не маємо права їй заважати. Прикро визнавати, але є в Карпатах люди, які полюбляють «тримати форелі свічку». Вони знають потічки, куди піднімається форель і вночі, за допомогою ліхтарика, винищують цю чарівну рибу острогами або сітками. Цивілізовані місцеві рибалки кажуть, що браконьєрство потрохи зменшується, але все одно, ця проблема в гірських районах стоїть дуже гостро. Ми ж не братимемо приклад з тих, хто нищить майбутнє своїх дітей. Ми поїдемо в Карпати ловити (і, ясна річ, відпускати) харіуса – не менш прекрасну і загадкову гірську рибу.
У Карпатах харіуса називають пирик або перик. Етимологія цієї назви має кілька варіантів. Один з них, найбільш розповсюджений, полягає у тому, що в харіуса великий і красивий спинний плавник, наче крило птаха. Відповідно, від слова «пір’я» утворилася назва «пир». Долаючи річкові пороги, мені до голови прийшов інший варіант. Харіус найбільше полюбляє стояти на перекатах – тому, можливо, і утворилося слово «перик». Для дослідження поведінки осіннього харіуса було вибрано два дні і дві річки – сонячну суботу я провів на більшій ріці, а через тиждень, у похмуру і туманну неділю, пройшовся по іншій ріці – одній з головних приток першої.
 
Час на «сухаря»
… Тихий сонячний ранок. Іній покрив усю навколишню зелень. Разом з Дімою – одним з основоположників нахлисту у Львові оглядаємо ріку. Вода чиста і прозора. У Діми вже є багаторічний досвід, він каже, що зараз, у жовтні, харіус тримається на мілині – саме на цих ділянках вода швидше прогрівається вдень. Він вирішує ловити на суху мушку, я ж ставлю дві традиційні німфи – для різноманіття. Ми розійшлися у різні боки. Майже півгодини проводок результату не дали. Мені наразі не віриться, що харіус тримається мілини – шукаю його на глибших ділянках. Після того як Діма витягнув першого харіуса на «сухаря», змінюю оснастку і я. У хід пішла «крилата» мушка з жовтого CDC. Результату все ще нема. «Вода наразі не прогрілася – на регулярні виходи риби треба ще трохи почекати» – каже Діма. Ми йдемо від перекату до перекату. Нарешті, у Діми новий вихід – переконуюся, що він говорив правду. Харіус взяв на 10-и сантиметровій глибині! Попереду дуже перспективні місця, але і вони не принесли бажаних результатів. Тим часом сонце вийшло із-за гір – пора би вже і пирикам показати свої хвости.
 
Пирова перемога 
Діма зручно розташувався на новому перекаті і вже встиг витягнути одного середнього, а майже відразу і одного більш пристойного екземпляра. У мене проблема – мої мухи або губляться в хвилях – тому я не бачу виходів риби, або риба їх просто ігнорує. Витягаю флай-бокс і шукаю щось з яскравим верхом – байдуже вже чи припаде мій витвір харіусу до смаку – головне, щоб я його бачив! Ідеальним було б поєднання першого і другого. Так і сталося – тричі поспіль пирики виходили на парашута з отруйно-зеленим вершечком антрону. Але поспішність і нервозність не дозволили мені їх упіймати. Йдемо далі…
Попереду відкрилася заманлива картина. Перекат знаходився біля протилежного берега. Туди я пішов один, а Діма відправився підкорювати мілини трохи далі. Майже 10 хвилин я безрезультатно посилав мушку по течії. Врешті-решт дійшов до думки, що тут харіуса нема. Закинув вудку на плече я вже повернувся щоб іти далі. Але зненацька відчув удар і побачив, що рибина вхопила мушку, яка тягнулася проти течії. Отже, харіус тут є. Неймовірно. Та сама мушка, те саме місце, але тепер харіус ніби прокинувся – ледь не кожна проводка закінчується стрибком риби, яка по-дельфінячому кидається на муху зверху. Просто фантастика! За наступні півгодини мені вдалося упіймати шістьох пружних красенів, і приблизно стільки ж бистрянок. І знову тиша…
 ros6.jpg
Чудесне «озеро»
На кілька годин ріка стихла. Ніхто вже не вистрибував за кормом. Здавалося, що уся риба в один момент просто зникла. Почало вечоріти. День був на диво теплим. Як тільки сонце покотилося за гори, вилетіла ціла зграя мух різних розмірів, кольорів та форм. На цей час я зустрівся з іншими нахлистовиками, які рибалили на тій же ріці, тільки нижче. Ми вже збиралися їхати додому – вудки були запаковані в тубуси, а вейдерси складені. І тут наші очі побачили таке, чого раніше ніколи бачити не доводилося. Річка в тому місці була набагато ширшою та повноводнішою, аніж там, де починали день ми з Дімою. Перед перекатом утворилося доволі велике «озеро». Кількаметрова глибина і чисте плесо, яке відображало темні гори. Ми підійшли ближче. Практично щосекунди в різних участках «озеро» щось потужно вискакувало з води і хапало мух, які безперестанку падали на воду. Ми не знали що робити – ще кілька хвилин і стане зовсім темно, до того ж наш берег був незручним для дальнього закиду, а кинути шнур треба було мінімум метрів на 20. По суті ми опинилися в пастці, але робити нічого, довелося прощатися з чудесним «озером» і їхати додому… 
 ros7.jpg
Їсти подано!
Наступна неділя видалася похмурою – густий туман накрив вершечки багряних гір. Хоч така погода не сприяє успішному полюванню, але може дати відповіді на ряд запитань про поведінку харіуса. Розібратися що до чого мені допоміг Андрій – місцевий нахлистовик, який на тижні кілька разів виходив на річку. За його словами, під обід на поверхню води, у пошуках свіжої мушки, випливає крупний харіус. Найкраще, коли в цей час світить сонце – тоді і апетит в риби більший, і мушку краще видно. Але зараз сонцем не пахне…
Ми переходимо річку і йдемо до першого перекату. Місце вже зайняте – тутешній рибалка закидає на течію хробака. «Я вже годину ловлю – жодної риби. А в середу тут таки зловили пструга на 600 грам. Правда, на сітку» – ділиться рибак місцевими новинами. В принципі, його нарікання на відсутність активності риби нас не здивували. Очікувати жор харіуса в 10-ій ранку не варто. Тим не менше, ми розклалися і почали. За кілька хвилин перший клієнт таки спокусився на Андрієву муху. А ще трохи згодом, більший харіус взяв на сусідньому перекаті. Рано ще – риба не відійшла від заморозків. Я міняю оснастку і ставлю дві німфи. Проводки все-одно результату не дають. Ми йдемо вниз по течії, зупиняємося на перспективних місцях. На одному з таких перекатів Андрій щось кричав з протилежного берега, але шум вітру не дозволив його зрозуміти. Я розвернувся до нього, а німфи тим часом скотилися з поля зору і зависли в течії. Поки ми перегукувалися минуло кілька секунд. У цю ж мить відчув, що хтось вириває з рук мою вудку. Механічно підняв її вгору – на невагому муху спокусився пристойний екземпляр, але розгледіти його не вдалося. Від несподіванки я не встиг вхопити шнур, який дав слабину – риба махнула на прощання хвостом і щезла у воді…
В Андрія теж збільшилася кількість виходів харіуса. Але говорити про їхню систематичність, знову ж таки, було ще зарано. Я поставив свою «видиму» муху з жовтого CDC – хоч і рідко, але мешканці гірських рік на неї стрибали. Це був початок жору.
 
Фантазія нахлистовика
Під високою горою стоїть старезна покинута хатина. Від неї до річки рукою подати. Можна лише уявити яких величезних харіусів та форелей колись ловили на цьому місці місцеві господарі. Майже 15-и метровий перекат: просто ідеальна позиція для розгортання шнура – до найближчих кущів далеко, тож мушці нічого не загрожує. Але яку мушку ставити? Відкриваю усі флай-бокси і не знаю, що вибрати… «Оцю візьми» - каже Андрій, показуючи на волохате плетіння. Моя вечірня робота – досить жирна, з необов’язковими «примочками», вона була «з голови до ніг» покрита обмоткою з рівностороннього пера коричневого когута. Чи оцінить харіус мою фантазію? Оцінив! Перші ж пропозиції були позитивно сприйняті карпатськими лососевими. На жаль, я промахуюся, але риба не здається. Нарешті є! Дотягую до берега красеня з величезним плавником. Звільнивши від мухи, відпускаю його додому. За ним слідують нові харіуси, які вже відігрілися і встигли зголодніти. Щоб не розлякати місцеву іхтіофауну спускаюся до іншого перекату, який знаходиться зовсім поруч. Змушений поставити іншу муху – від постійних «поцілунків» вона стала зовсім мокрою і їй вже навіть флотанти не допомагали. Зупиняю свій вибір на маленькій мушці, зробленої з сірого суперфайну, сірого СDC та сірого антрону.
 
Ваш вибір
… Мабуть, прийшов час детальніше зупинитися на темі штучних мушок. На мою думку, поняття «неробоча муха» не існує. Кожен витвір нахлистовика, зв’язаний чи то з матеріалів взятих з красивих і яскравих імпортних пакетів, чи то матеріалів, які висять в шафі і валяються під ногами – робочий. Але не думайте, що тільки-но ви прийдете на ріку і закинете на воду свою найкращу (на вашу думку) мушку, як риба стане за нею в чергу. Вгадати де, коли, і за яких обставин харіус та форель розпочнуть бомбардувати вашу муху практично нереально. Можна простояти на одному місці півгодини і без жодного результату шмагати шнуром воду, як вже за мить риба битиметься за право скуштувати ваше крилате створіння. От сьогодні ріка відмовляється від цієї мухи, а вже завтра її приймає. А бувають періоди, коли харіусу абсолютно байдуже, що ви нав’язали – він братиме на усе, що впало на поверхню води. Або не братиме взагалі нічого – таке теж буває. Одним словом, в нахлисті без експериментів не обійтися. Зрештою, так навіть цікавіше…
 
Нахлисту має бути мало
Отже, сіра мушка тихо упала на воду. Дві-три секунди і перший харіус вискочив з ями. Це означає, що риба не лише гріється на мілині, але й може триматися більш глибоких і холодних місць. Яма виявилася багатою. Усі харіуси одного розміру, близько 25-и сантиметрів. Чергова пропозиція мухи мене шокувала. На неї вийшла риба набагато більших розмірів. По-дельфінячому величезна коричнева спина забрала мою приманку і зникла. Від несподіванки я повторив стару помилку – різко смикнув вудкою догори… Результат відомий. І трофея не упіймав, і, безперечно, сполохав усю рибу в радіусі кількох метрів. Швидко повертаюся на перший перекат. Харіуси продовжують брати, але мені з очей не сходить та сама коричнева спина. Хвилин за 10 тихо підходжу до ями – виходів стало значно менше, риба налякана і сховалася під камінням. Часу у мене залишається небагато – йду далі. Пробую ловити на більш спокійній течії – харіус сидить і тут. Бувало, що на чудесному перекаті вдавалося зловити лише одну рибу з першої проводки.
Коли рука втомлюється, можна випрямитися і на повні легені вдихнути свіжого карпатського повітря. Неймовірної краси природа, чудова прозора річка, кольорові гори. Вже давно дійшов до висновку, що нахлисту має бути мало. Ним не можна насичуватися, щоб не втратився інтерес. Його постійно треба хотіти. Поки думаю про це, навіть не помічаю, як рука автоматично закинула шнур і як опирається свіжа риба з запахом розрізаного огірка. Річка звернула і тепер тече поруч з трасою. Коли тягнув нового пирика, помітив, що поруч зупинилася маршрутка, з якої на мене дивилися десятки здивованих очей. Це ж ким треба бути, щоб в таку погоду стояти посеред ріки і махати якимось дивним шнурком? Відповідь проста. Треба бути самим собою.
 ros8.jpg
Мушка «Жовтень»
Гачок – TMC 100 №14
Хвостик – кілька сегментів пера wood duck;
Тіло – суміш даббінгів SuperFineAmber та HendsMetalic бронзового кольору, скручені методом даббінгової петлі;
Обмотка по тілу – рівностороннє перо коричневого когута;   
Монтажна нитка, лак.
 
 
 
 

 

 
 
Регистрация / Вход
Сейчас на сайте:
  • 81 гостей
Рыбалка. Сайты о рыбалке. ТОП