English (United Kingdom)Russian (CIS)Ukrainian (UA)

Beautiful Karpaty

(2 голоса, среднее 5.00 из 5)

potichok.JPG

Черговий нахлистовий вікенд серед зелених гір та швидких річок

Коли нарешті випадає можливість залишити шумний Львів та вирватися в гори, можна піти і на жертви: добиратися до омріяної річки під час неймовірної спеки, практично без продуктів в рюкзаку та продуманого маршруту в голові. Ти просто їдеш, годуючи себе коричневими кульками сухих сніданків і такими ж сухими обіцянками, що всі ці незручності неодмінно окупляться. Адже їдеш ти не для того, щоб просидіти добу у зручному кріслі і спостерігати за поплавками, які ліниво  гойдаються на хвилях, чи дзвіночками, а для того, щоб стерти ноги в мозолі і набити пару синців на ліктях та колінах. Куди ж без травм? Річка швидка, каменюки слизькі – чого ще треба для несподіваних падінь? Але залишмо лірику. Нас чекають форель, харіус, а також інші мешканці гірських річок.


Ночувати в наметі десь високо в горах наодинці, в компанії старих сосен та вогкого моху, наразі не ризикую. Доцільніше скористатися зеленим туризмом, який починає розвиватися в регіоні. Приємна господиня пані Марія показує мені дах над головою – маленький будиночок з ліжками, лампою та столиком. Цього цілком достатньо для ночівлі, а більшого мені і не треба. Торік пані Марія пригостила мене неймовірної смакоти юшкою з білих грибів. Замовляю її на завтрашній обід. А поки є час і ще не зовсім стемніло, біжу до ріки. Біжу – це голосно сказано. Вийшов з будинку, перетнув дорогу і вже опиняюся там, де шумить ріка. Дивлюся на годинник – 21:30. В Карпатах сонце ховається за гори, тому темніє швидше, аніж в місті. Але все одно щось та й можна побачити. Перше, що бачу, і що мене тривожить – це стан вони. Щось середнє між «капучіно» та «зеленою» - так в нахлистовому середовищі оцінюють карпатську воду. Довго не думаючи на що ловити ставлю дві німфи з рожевими головками та червоним тілом. Такий крок, як згодом виявилося, був хибним, риба категорично відмовлялася ловитися з дна. Я звернув увагу на те, що в одну мить поверхня води наче ожила. Один вихід, другий, третій… Глянув вверх і все зрозумів – вилетіла мушка. Моментально змінюю оснастку і вибираю першого-ліпшого «сухарика». Перша проводка закінчується стрибком – бистрянка. Потім ще одна, а згодом ще дві. Нудно. Де харіус? Трохи правіше, неподалік від дерева, яке схилилося до води, почув голосніший сплеск. Моя муха відразу ж упала в те місце і моментально була атакована рибою. Якою саме? Цього я ніколи не дізнаюся, бо схибив. Все-таки, рука наразі не набита, це лише третій виїзд в Карпати у 2011 році. Стало зовсім темно, прийшов час повертатися і спробувати заснути. А зробити це, по правді, дуже важко. Навіть набагато важче, аніж прокинутися в четвертій ранку…  

Jura2.JPG

Карпатський бестселер
Ще звечора домовився про зустріч з Дімою – він рідко ловить нахлистом, хоча у його коробках завжди вистачає мух. Діма справжній натураліст і його вичерпних знань про Карпати, місцеву рибу, гриби, ягоди, звірів цілком вистачить для кількох бестселерів. Сказати хто він – альпініст, рибалка чи оптик (це його професія) – важко. Діма просто любить природу та почувається в горах як в рідному домі. Отже він мав приїхати з самого ранку, але буквально на кілька секунд запізнився і пропустив першу маршрутку. Це означало, що у нас не вийде поїхати в інше місце і доведеться ловити тут, що, в принципі, теж не погано. Поки Діма їхав, я вже шмагав воду. Причому ж добре знав, що в таку рань наприкінці весни на ріці робити нічого. Але ж як можна проспати такий неповторний карпатський світанок? Сонце поволі починає золотити воду і на неї вже важко дивитися навіть через поляризаційні окуляри. Річка мертва – риба спить і відмовляється від корму, принаймні того, що я їй пропоную. Все логічно. Кілька тижнів тому я зміг приїхати в гори лише на три години. Але цього було достатньо. Харіус починав харчуватися десь з дев’ятої ранку. За відведений час тоді мені вдалося зловити трьох пириків – так кажуть на харіуса в Карпатах. Їхній розмір та опір мене цілком задовольнили. От і зараз нічого не змінилося. З таким же успіхом я б міг напустити воду у ванні і ловити там. Нарешті прийшов Діма і ми вирішили залишити велику воду у спокої і спробувати пошукати щастя на місцевих потічках. Так вже повелося – вони завжди рятують, коли на ріці каламутна вода, або риба впадає в повний ігнор.

Форель по-королівськи
Півтора кілометри гірської дороги промайнули непомітно. На місці, де ми планували почати, трохи підкріпилися і оцінили стан води. Мені усе підходило – потічок повністю прозорий. Діма був не в такому захваті – йому, для специфічної ловлі форелі на хробака, треба було трохи скаламутити воду. Буквально відразу ж я помічаю вихід риби за мушкою, яка ненароком упала на воду. Ловити «на суху» в потічках суцільне задоволення. Так можна відточити свою нахлистову майстерність, зокрема у питанні кільцевих закидів. Хоча, якщо буде можливість, то і звичайний оверхед не зашкодить. Перші пропозиції моєї мушки, зокрема, у те місце, де був вихід, результатів не приніс. Вище по течії була перспективна яма, яку я «віддав» Дімі, але він на неї навіть не глянув – мабуть, там вже поселилася ціла колекція з його гачків. Сухій мушці у такому місці нічого не загрожувало… крім риби. Щойно вона лягла на воду я побачив блискавку, яка піднялася з дна, але не встигла вхопити об’єкт полювання – «роял вульф» (одна з моїх улюблених мушок; це стосується і її в’язання, і самого полювання. Вже неодноразово ловив на неї харіуса та форель). Кажуть, що якщо ти побачив форель, її вже нема. Вкотре переконуюся у неправдивості цієї тези. Я присів на камінь, трохи поправив муху і розтягнув повідок. За кілька секунд форель вже пручалася на шнурі. А ще за мить вона вже повернулася туди, звідки прийшла.

ja.JPG

Франція стала ближчою
Ми йшли уверх по течії і примудрялися не заважати один одному на вузькому потічку. Діма шукав ямки під невеличкими водопадами, я ж вибирав місця з трохи спокійнішою течію, щоб максимально зручно провести суху мушку. Але форель перестала харчуватися на поверхні води, тому я вирішив спробувати нову оснастку. Львівські та закарпатські нахлистовики останнім часом при ловлі на німфи користуються французьким підліском. В ідеалі його варто застосувати на місцях з мілкою прозорою водою. «По книжці» до шнура має кріпитися 9-и метровий конусний повідок з яскравим індикатором. Але наші нахлистовики для французького методу шнура не використовують. Я вирішив скористатися їхнім досвідом і ще перед поїздкою купив дві пластмасові котушки та облаштував їх повідками відповідної довжини та індикаторами. Перші ж закиди дозволили відчути весь маршрут німф і уявити рельєф дна, хоч я його і так бачив через окуляри. Крім того, вдалося уникнути такого явища, як провисання шнура, що мене вже давно дратувало. Тепер усе максимально натягнуте і я прекрасно розумію, коли німфа зачіпалася за камінь, а коли за губи форелі. Таким методом мені вдається упіймати кількох струмкових красунь. Окрім задоволення, я виявив ще й практичність цього методу. Замінити котушку швидше та ефективніше, аніж дов’язувати повідки. Тобто справжня нахлистова котушка з шнуром залишається для сухих мушок, а несправжня котушка з лідером, індикатором та двома повідками – виключно для німф.

harius.JPG



Нічне полювання
За кілька годин ми доходимо до місця, де потічок повністю завалений деревами та величезними каменюками. Доводиться дряпатися по небезпечному і крутому схилу гори. Самотужки вилізти на неї важко, тому виручає досвід альпініста. Діма лізе першим і каже, за яку гілку хапатися, а яку краще не чіпати. Нарешті ми вибираємося на дорогу, яка звивається над потоком. Діма планує пройти ще вгору, я ж вирішую повернутися і трохи поїсти – вже забув, коли щось у роті було. Пані Марія приготувала смачний обід. До обіцяної грибної юшки вона додала солідну порцію вареної картоплі, овочевий салат та хліб. З собою у мене було трохи м’яса, тож трапеза видалася на славу. Я навіть вирішив трохи полежати – ноги відходили від походу та й після такого частунку іти нікуди не хотілося. За мить я вже потрапив у тенета Морфея і відключився.
Десь за дві години я прокинувся – небо вкрилося густими хмарами, почало гриміти. Кепські справи – вода і без того ще не прочистилася, а як впаде новий дощ, то доведеться знову лазити по потічках. Мені нічого не залишалося як спакувати рюкзак і йти прощатися. Пані Марія здивувалася: «Злякалися хмарки? Та вона ж зараз пройде!». І справді, десь за півгодини небо проясніло, а невеликий дощик трохи освіжив сухе повітря. Я повернувся до свого помешкання і вирішив просто пройтися по ріці, без вудки. Вже давно хотів поспостерігати за водою з місця, не розмахуючи шнуром. Вибрав собі зручне дерево, притулився до нього і відкрив очі. Годинник показав дев’яту вечора. Ріка приємно шуміла і заспокоювала. Спершу не відбувалося нічого. І враз небо вкрилося чорними крапками, які рухалися в хаотичному порядку і падали на воду. Один за одним почалися сплески: нарешті риба вийшла на полювання. Я все ще змушував себе стояти на місці і не рухатися, але коли побачив десь кілограмового екземпляра, який ліниво виплив на поверхню води, метрах в десяти від мене, нерви не витримали; мої досліди ще не почалися, а вже закінчилися...


harius-traven.JPG


Між «трійкою» і «п’ятіркою»
Я кинувся бігти за вудкою. Розумів, що часу мало, тому навіть не витягував з рюкзака фотоапарата та інших речей. Вхопив перший-ліпший флайбокс, просто на ходу прилаштував до вудки котушку і майже наосліп вибрав суху мушку. За кілька хвилин я вже стояв посеред ріки. Розмотав шнур і закинув навмання. Вже було ясно – рибі байдуже, що я там нав’язав, зараз нею керує інстинкт. Не встигла мушка упасти на воду, як риба її вхопила. Легка підсічка і в моїх руках опинився… пристойний єлець, трохи більший за долоню. Закидаю в протилежну сторону – черговий вихід і знову єлець ідентичної величини. Дві риби настільки пожували муху, що її довелося терміново змінювати. Сірий «сухарик» упав кудись за камінь, але я просто не міг не почути шумний сплеск. Знову єлець? Цього разу це було щось інше і значно більше. На березі, у старенькій бесідці галаслива компанія святкувала день народження. Поки я намагався витягнути свого супреника, народ притих. Таки підвівши рибу до себе почув оплески і зрозумів, що мимоволі виконував роль актора. Але на публіку грати у мене часу не було. Був час дивуватися – моїм опонентом, який добряче поганяв шнура (ледь встигав його підтягувати) по ріці виявився пристойний, майже півкілограмовий голавль.
Дивина полягає у тому, що голавля на цій ріці досить рідко вдається виловити на муху, для цього використовують жуків з пінки і ловлять його під кущами, а не посеред ріки, ще й в таку пізню пору. Взагалі, я не прихильник полювати на голавля з делікатною вудкою третього класу. Буквально за тиждень після відвідин Карпат, я рибалив на ріці Серет, неподалік Тернополя. По березі ходив з двома вудками – третього та п’ятого класів. Так от, п’ятіркою ловити голавля набагато приємніше та корисніше, аніж трійкою. Прикро зізнаватися, але кілька дуже пристойних риб банально сходили з легкої вудки, натомість жорсткіша снасть не підвела жодного разу.
Боротьба з голавлем на гірській ріці – це відчуття неповторні, але стало трохи лячно за вудку, яка зігнулася наче туго натягнутий лук. Клени більше мені не попадалися, натомість вдалося виловити ще сімох єльців. Стало геть темно і мухи я не бачив взагалі, але чув вихід і підсікав по інтуїції – жодного сходу; риба хапала приманку дуже впевнено та жадібно. Єдине, дивно, що не брав харіус – йому б сам час…

harius2.JPG



Поворот не туди
Наступного ранку до мене приїхав товариш по роботі. Поки його замовлена нахлистова снасть долала океани, він озброївся моєю п’ятіркою. Торік Юра спробував нахлист на смак вперше – судячи по розмірах потічка, де ми ловили, він витягнув просто таки гігантську струмкову форель. Тоді ж він вперше відпустив рибу і погодився: щось у цьому є… Ми вирішили поїхати у глиб гір, кілометрів за 10 від місця моєї дислокації, на інший форелевий потічок. Річечку ми таки побачили і навіть видряпалися ледь не до її витоків. Одна біда – вона аж ніяк не відповідала описам колег (самому мені тут бувати не доводилося) і була в чотири рази меншою. Кілька телефонних дзвінків і я зрозумів, що до того потічка, де ми планували ловити, близько кілометра – ми зарано вийшли. В принципі, можна було спробувати виманити форель і на цьому струмку, але для цього довелось би користуватися лише одним з чотирьох колін моєї вудки.
Довелося спускатися вниз і під сонцем марширувати ще кілометр. Але дряпатися на нову гору ні я, ні Юра вже не хотіли. Ми звернули в бік ріки і невдовзі опинилися на її каменистому березі. Ще здалеку помітили місцевого рибалку. Він ловив на «карпатську тенкару» - так жартома називають цю снасть нахлистовики. Гнучка телескопічна вудка з кивком, без котушки. Наживками служили досить великі поденки, які були втрамбовані у сірникову коробку. На наших очах рибалка спустив комаху вниз по течії і за секунду витягнув невеличку форель. «Тут тобі й смерть» - подумав я, дивлячись на нещасну рибу. Але місцевий житель акуратно зняв її з гачка і поклав у воду. У мене буквально відвисла щелепа. Подякувавши новому знайомому за людяність, дізнався, що дрібну форель чи харіуса він відпускає підростати, а забирає лише серйозні екземпляри. Ну, хоч так…

gory.JPG



Нахлистовий дебют
Оскільки форель харчувалася крупними мухами, я запропонував Юрі об’ємного «елк хеар кадіса» – одну з найпростіших, найпопулярніших та найуловистіших мух. Результат не забарився – поки я збирав свою вудку, товариш вже встиг зловити трьох бистрянок. Він лише починає освоювати ази нахлисту, тож будь-яка риба для нього за щастя. Я ж вирішив половити на німфи, але жодного результату це не принесло. Помінявши котушку, ставлю такого ж «кадіса», але як це часто буває – у нього ловиться, у мене ні. Тому відкривши флайбокс починаю експерименти: даю по кілька хвилин різним мухам і оцінюю їхню уловистість. Бистрянка ловилася, однак благородна риба чомусь не виходила. Нарешті ми дійшли до місця впадіння в ріку того самого потічка, куди так і не потрапили зранку. Прозорий струмок чистив воду, з’явилася перспектива та хороший настрій. Я витягнув велику сіру муху з дабінгу, антрону, CDC, пера когута «грізлі» та кількох сегментів пера wooden duck. Саме на неї минулого вечора взяв голавль. Інтуїція підказувала, що муху треба класти на чітко визначену границю швидкої та повільної води. І вона мене не підвела. Після кількох закидів на сіру мушку вилетів харіус, а вже за секунду я кричав Юрі, щоб він витягав фотоапарат. Харіус виявився «заліковим», але коротка фотосесія його виснажила. Майже дві хвилини мені довелося тримати його головою проти течії, поки він нарешті не вирвався на свободу. Відпустивши рибу відразу, вона, у стані шоку, могла б розбитися об каміння. У трьох метрах від цього місця я помітив ще одну перспективну ділянку. Крізь окуляри я бачив, як харіус тричі підпливав до мухи, але щоразу крутив носом, тобто хвостом, і зникав на дні. Очевидно, він вже побував у нахлистових лабетах і тепер, говорячи людською мовою, дмухає на холодне. Десь за півгодини відчув, що моя батарея повністю зарядилася чистим повітрям та нахлистовим задоволенням. Склавши снасть я перевертав каміння і досліджував місцевих комах, а ще слідкував за Юрою, який вперто стояв на одному місці – відпрацьовував закид оверхед і намагався зловити когось з лососевих представників місцевої фауни. Мої очі якраз слідкували за пістрявою червоно-жовтою мухою, яка щоразу лягала на течію. І Юра таки свого досягнув – харіус вилетів стрілою і жадібно вхопив «дражнилку» з поверхні. Нахлистовик-початківець на диво спокійно та грамотно оцінив епізод. Обличчя демонструвало максимальну концентрацію, а руки спокійно, але впевнено тягнули шнур. Його харіус виявився на кілька сантиметрів більшим за мого і після фотосесії ми спробували відпустити рибу назад в ріку. Однак з’явилися проблеми. Муха була на не губі, як звично, а глибоко в роті. «Мабуть, мусиш забрати її додому» - сумно сказав Юрі. Він спробував врятувати рибу самотужки. Нарешті я згадав, що вже читав про схожі випадки і за секунду перерізав повідок максимально близько до губ. Знаючі люди переконували, що харіус зможе сам звільнитися від мухи і виживе. Будемо сподіватися, що так воно і буде, а цей красень ще не раз потішить нахлистовиків.
Хоч нам вдалося витягти лише по одному пристойному харіусу, рибалку вважали вдалою. Особливо я тішився за Юру, який схоплював нахлистову науку на льоту, так само швидко, як харіус хапає муху. А як добре було сидіти у придорожньому ресторанчику попиваючи крижане пиво та смакуючи страви карпатської кухні! Ці Карпати і справді неймовірні…



kardynal.JPG

Суха мушка «Сіра мишка» (варіант «Сірий кардинал»)

Гачок - TCM 100 № 14-16
Хвостик – кілька сегментів пера wooden duck
Тіло – дабінг Superfine Adams Gray
Крила – CDC Tan
Додатковий елемент – Антрон сірого кольору   
Йоршик – перо когута «грізлі»
Монтажна нитка, лак

 

 
Регистрация / Вход
Сейчас на сайте:
  • 61 гостей
Рыбалка. Сайты о рыбалке. ТОП