English (United Kingdom)Russian (CIS)Ukrainian (UA)

Fly fishing only

(3 голоса, среднее 5.00 из 5)

Нахлистовика постійно тягне туди, де він раніше не був. А коли починається відпустка, то всі думки спрямовуються кудись подалі, бажано за кордон, щоб сповна насолодитися боротьбою зі стихією. Відповідно до української приказки: у сусіда робота краща, дружина красивіша, діти слухняніші… Треба визнати, що це правда, але замість роботи, дружини і дітей можна підставити дороги, чистоту та рибу. На превеликий жаль, в Україні, як би не хотілося, всього цього нема…

Ще з початку року я планував вирушити в Словаччину, до міста Попрад на одноіменну річку з її багаточисельними притоками. Така поїздка мала відбутися у квітні. Справа в тому, що в цей час словаки організовували великий семінар для різних європейських збірних, це мало бути щось схоже на тренування перед етапом чемпіонату світу. Потрапити на такий форум було б дуже корисно – жодне відео чи книжка не розкаже більше, аніж живе спілкування з визнаними нахлистовими майстрами.

Проте в останню мить все зірвалося – словаки перенесли семінар «на потім», а жодному з моїх колег, з ким я планував їхати, не вдалося зробити візу. Тож я залишився один. Ясно, що їхати в Словаччину самому було накладно, тож я почав шукати інші варіанти. Якось згадав про те, що один з наших друзів Андрій Скворчинський виставляв на форумі фотографії та звіт про риболовлю в польському містечку Кросцєнко над Дунайцем, що розташовано практично на самому кордоні зі Словаччиною. Там, мовляв, є спеціальна ділянка, довжиною 12 кілометрів. Ловити на ній можна виключно нахлистом, суворо дотримуючись ряду умов. Цю місцину систематично зариблюють струмковою фореллю та дунайським лососем. Судячи з його фотографій, природа у цих краях була першокласною, а риба ще кращою. Вирішено – їду в польські Бескиди!

 

Хирова дорога

 

Сказати легше, аніж втілити сказане в життя. Я почав вишукувати різноманітні шляхи, якими можна було добратися до цього містечка. Спершу я планував перейти кордон пішки, а потім автостопом добратися до Кракова, звідки вже на автобусі доїхати до Кросцєнко. Потім шукав бюджетний варіант перельоту Львів – Краків. Згодом переключився на автобуси та поїзди. Поки я міркував, як вигідніше і краще, на допомогу прийшов батько – він погодився скласти мені компанію, а також виконати функції особистого фотографа. Він узяв на кілька днів днів відпустку, залишив усі професорські справи і підготував авто до дороги. Зважаючи на такий подарунок долі, замість одного рюкзака я взяв ще й цілу валізу різноманітних речей, зокрема й всі свої матеріали для в’язання мушок – хто його знає, на що буде ловитися польська форель?

У четвертій ранку в п’ятницю ми вирушили зі Львова у сторону кордону. Одразу вирішили, що краще їхати на Смільницю, де хоч погана дорога, зате менше автомобілів і кордон можна буде проїхати швидше. Власне, погана дорога – це просто справжній комплімент до того, через що нам довелося їхати. Починаючи від містечка Хирів (мабуть, воно має прямий стосунок до якості «траси»), ям було більше, аніж самого асфальту. Якихось 20 кілометрів ми їхати ледь не годину. Коли нарешті добралися до місця, звідки вже видно Польщу, я спитав у прикордонника: «Цю дорогу хтось візьметься ремонтувати?». Відповідь була просто геніальною: «Ні, її не можна чіпати. Це пам’ятка архітектури». Ми посміялися, а я спитав і про те, що водиться у річці Стрвяж, яка тече з Польщі в Україну. «Ну, ось в цьому районі, де кордон, форель ще є, а там де починається село – її вже нема. Поляки кажуть, що коли форель перепливає в Україну, то назад уже не повертається». Що не кажіть, а це в нашому стилі…

План «Б»

На кордоні ми чекали майже дві години – в цей час якраз почалися перезмінки. Врешті-решт ми переїхали українську зону і підійшли до польських митників. «Куди їдете?» — спитала пані за склом. «На Дунаєць, ловити рибу». Мабуть, такого дуету поляки ще не бачили, але їх швидко переконали кілька примірників журналу «Риболов-профі», які я про всяк випадок взяв з собою. Кілька хвилин і ми вже їхали по акуратній польській дорозі, яка може й не була ідеальною, зате таких понять як «яма» там не було.

Ми проїхали курортне містечко Устрики-Долішні, помилувалися акуратністю та чистотою. Невдовзі ми зупинилися біля одного з чисельних заїздів, де пообідали стравою з молодого баранчика і овочами. Коли ми вийшли, щоб продовжити рухатися у бік Кракова, почався сильний дощ. Ну, думаю, пропала моя мандрівка. Ще у Львові я боязно заглядав на польські сайти з погодою, але за кілька днів до від’їзду просто перестав це робити. Там без перерви передавати одне й теж: дощі з грозами. У якості запасного варіанту я взяв координати словаків. Виявилося, що від Кросцєнко до Попраду якихось 60 кілометрів. Якщо в Польщі буде каламутна вода – можна задзвонити до словаків і махнути туди. Проте десь вдалині було видно шматочки чистого неба. Я щиро вірив, що сонце світить саме туди, куди ми їдемо.

Відчуйте різницю

Я був за штурмана і тримав в руках карту – навігатор іноді губився, бо в Польщі так часто будують нові дороги, що «супутник не встигає їх відстежувати». Дощ не припинявся, а вже ось-ось ми мали в’їхати на міст через Дунаєць. Момент істини – якщо річка брудна, то можна одразу зупинятися і телефонувати до словаків. Але на диво, Дунаєць спокійно плив без жодного натяку на забруднення! Ще кілька кілометрів і ми в’їхали до Тилманової – містечко перед Кросцєнком, де вже починалася спеціальна нахлистова ділянка. Ось і перший нахлистовик – він стояв посеред ріки у дощовику, але впевнено махав шнуром, не зважаючи на опади. Невдовзі ми знайшли і будинок пані Мариші – нам його порадили організатори краківського клубу «Главатка», які, власне, і займаються зарибленням ріки. Окрім того, що пані Маришя здає кімнати для нахлистовиків, вона також продає ліцензії. Однак виявилося, що вільних місць у неї нема. Тому вона швидко зв’язалася з сусідкою, яка залюбки погодилася нас поселити. Усі будинки в тих краях просторі та акуратні. У кожному є душ, чиста постіль, телевізор, холодильник, кухня, балкони. Неймовірно, але якщо порівняти ціни, то за ті ж 25-30 злотих, у наших рідних Карпатах ви отримаєте ліжко на пружинах, постіль, яку вже давно погризли миші і туалет у лісі. Поки ми поселялися, я спитав чи можна придбати ліцензію на півдня, адже вже була четверта вечора. На жаль, таке щастя можна придбати з понеділка по четвер, а от в п’ятницю, навіть за годину ловлі, треба було сплатити повну суму. Денна ліцензія на спецділянку Дунайця вартує 73 злотих (162 гривні). Звісно, це не дешево, можна навіть сказати, що дорого. Однак, у тій же Словаччині ліцензія коштує ще дорожче – 20 євро.

Умови для Дунайця доволі прості і зрозумілі. Правило перше – усю зловлену рибу слід максимально швидко відпустити назад у річку. Друге – усі гачки повинні бути без борідок. Третє – обов’язкове використання підсака. Одразу ж попередження – якщо хтось надумає ловити без ліцензії і його упіймають на гарячому – два роки позбавлення волі. Сумніваюся, що комусь закортить половити форель без дозволу. Жорстоко? Дорого? Може. Але, схоже, тільки так і можна зберегти красу.

Будемо знайомі

Якраз з будинку пані Мариші почали один за одним виходити нахлистовики при повному параді – у вейдерсах, з модними підсаками, з новими вудками. Я ж наразі на вейдерси не наскладав, проте взяв з собою звичні заброди, три вудки – п’ятого, третього і першого класів, а також нахлистовий підсак, який, правда, більше підходив для щук, аніж для форелі. Кілька гачків з мушками я позбавив борідок ще у Львові, тож тепер відповідав усім критеріям ліцензії. А щодо риби – я б відпускав її у будь-якому випадку. Все ж нахлист це мистецтво, а не спосіб добування їжі…

Дощ не припинявся, але хіба це могло когось стримати? Я ж і так збирався стояти у воді, а водонепроникна куртка і бейсболка мали захистити від промокання. У місці де ми зійшли, річка була досить швидкою, — на суху мушку не половиш. Я вирішив почати з німф, а потім і з стрімерів. Однак форель ігнорувала мої приманки. Попри це я наче відчував, шо риби в ріці дуже багато. І справді, трохи далі від мене плюхнулася одна, а біля неї інша плямиста красуня. Я пройшов трохи далі, побачив прекрасне місце, де був перекат, більш повільна течія і достатньо місця для того, щоб розгорнути шнур. Можна було спробувати половити на суху мушку, що я й зробив. Не знаючи з чого почати, вибрав волохатого стимулятора. Відомий нахлистовик Ігор Тяпкін розповідав, що ця муха не імітує реальну комаху, а для риби є наче добрим шматком м’яса, за яким слід піднятися на поверхню води. Щойно стимулятор упав на воду, я помітив різкий ривок з дна – форель взяла! Але радів я не довго, бо за якусь мить риба крутнулася і щезла. Я відійшов на кілька метрів і закинув в інше місце – знову вихід, і знову за якусь секунду, форель змогла звільнитися. Можливо, справа була в тому, що розмір гачка був досить малий, а може тому, що я просто не зорієнтувався, як правильно тримати рибу на гачку без борідки. Ну, нічого, головне, що риба є і вона дуже активно харчується. Я замінив муху на трохи більшу і спробував половити у прибережній зоні. Форель стояла і тут, просто під ногами. За якусь мить, перший пстронг (польська назва) опинився на березі. За цим же маршрутом послідувало ще кілька форелей, правда, не дуже великих. Більша риба трималася на швидшій течії. Вона видавала себе неймовірними стрибками на метр, а той більше. Може так вона ловила необережних комах, а може просто розважалася, хотіла показати себе в усіх красі. Згодом вдалося упіймати ще й кількох харіусів, але теж не великих. Тим часом почало темніти, а я хотів перевірити чи є ще якісь цікаві місця і пішов вниз по течії. Далі, правда, річка була доволі одноманітною, але на німфи справно ловилися і форель, і харіус. Коли стало зовсім темно, ще й уперіщив дощ, я спробував половити на мокрі мухи. Результат не забарився – ледь не кожна проводка закінчувалася сильним ударом. Таким чином, мені вдалося упіймати близько п’ятнадцяти форелей і п’ять харіусів. Непогано як для початку. Але це було знайомство. Маючи певну інформацію, я вже планував, де і на що ловитиму завтра.

Кльово було і вчора і сьогодні 

А «завтра» могло і не бути. Цілу ніч дощ лив як з відра. Я вже не вірив, що після цього річка буде такою ж чистою. Тому навіть не думав прокидатися зранку. Очі відкрив, коли годинник показував восьму ранку. Ми почали збиратися їхати. Але коли я вийшов до ріки, то не повірив побаченому – вода все ще була чистою! Ми все ж сіли в авто і вирушили до Кросцєнко. У тамтешньому рибальському магазині купили нову ліцензію, а також дерев’янний підсак, який був меншим та легшим за свого попередника. Неподалік магазину ми знайшли і нову кімнату – там їх здають усюди. Відразу через дорогу йшов спуск вниз, до річки. Ще здалеку я побачив, що це місце неймовірно красиве. З одного боку ліс, а з іншого – гірські скелі. Але коли ми прийшли на берег, то побачили, що він вже зайнятий. Один нахлистовик стояв в воді, інший на каміннях. «Ми не зашкодимо, якщо станемо неподалік?» — спитав батько у старшого чоловіка. «Вибачте, але тут ловити зараз не можна. У нас змагання». Я не зрозумів. Які ще змагання, якщо я купив ліцензію?! «Друга польська нахлистова ліга. Невже ви не бачили, скільки нахлистовиків в місті?». По правді, ми бачили, що їх багато, але зважаючи на суботу, це було логічно. «Вам доведеться ловити трохи далі звідси, там, де закінчуються зони». Робити було нічого – ми повернулися до машини і поїхали аж за Тилманову. Там побачили зручне місце і зупинилися. Посеред ріки хтось стояв, але більше нікого ми не помітили, тому я зайшов у воду і почав німфувати. Як трохи згодом з’ясувалося, я вибрав не найкраще місце для цього способу, бо каміння було покрите зеленою травою, яка постійно чіплялася за гачки. Тому я відклав трійку з німфами, і взяв одиничку з мокрою мушкою. Ця вудка дуже чутлива і не пропустить жоден удар. І справді, форелі посмакував мій класичний марчбраун. Єдине, замість того, щоб робити крило мухи з вальдшнепа, як каже легенда, я використовував звичайного фазана. Форель нічого не помітила і смачно гризла то ніжки з куріпки, то хвостик з золотого фазана, то золотий люрекс. Одним словом, через кожних п’ять риб, муху довелося відправляти на реанімацію. Форель хапала мухи настільки не впевнено та агресивно, що скоро у мене просто залишилося марчбраунів. Я вирішив трохи відкласти одиничку і знову взятися за трійку з німфами, навіть попри те, що поляк, який ловив французьким способом, залишався практично без улову. Десь відчував, що сьогодні – мій день, а таке щастя трапляється ой як не часто. Тому я не здивувався, коли через кожну п’яту проводку, витягував чергову форель.

У пошуках дунайського лосося

Після успішних годин проведених з німфами та мокрими мухами, я вирішив продовжити експерименти і взявся за сухі. От чим добрі такі місця? Просто в нахлистовика з’являється нагода перевірити все те, до чого раніше руки не доходили. Здавалося, ну що нове можна придумати в тактиці ловлі на суху мушку? Виявляється, що дещо таки можна. На просту, звичайну проводку мушки по течії, риба чомусь не реагувала. Але я помітив, що форель вистрибувала і намагалася вхопити «сухаріка» в той час, коли я починав скручувати шнур. Ось воно що! Форель хотіла з’їсти комаху, яка не просто впала на воду і безсильно пливе за течією, ні, вона хотіла шмат живого м’яса, яке пручається, яке намагається вирватися на волю. Спустивши муху трохи вниз, я почав акуратно піднімати шнур, імітуючи процес злету. І одразу ж почалися атаки. Переконавшись, що риба годується на всіх фронтах я знову взявся за німфи – чомусь мене до них тягнуло. Після чергової проводки, шнур різко пішов під воду і я підсік хорошу рибу. Одразу ж зрозумів, що це не форель, яка опирається зовсім по-іншому. Це був лосось! Не сьомга, звісно, а дунайський таймень, він же головатиця. Ця риба виростає просто таки до гігантських розмірів, принаймні у тих країнах, де місцеві селяни не полюють на неї з вилами. В Україні ще залишилося кілька таких красенів, але судячи з того, як безжально їх винищують, можна спрогнозувати, що в найближчі кілька років дунайський лосось повністю зникне з наших рік. Тим часом я дотягував головатицю до берега, але трапилася халепа з моїм підсаком: сіточка зачепилася за куртку. Поки я намагався її відчепити, лосось зміг самотужки відчепитися з гачка і зник. Я стояв геть розчарований. В Україні відома лише одна людина, яка змогла упіймати тайменя нахлистом. Я міг стати другим… Забракло всього кількох секунд.

Відклавши трійку з німфами я сів на камінь і без особливого інтересу продовжував ловити на мокрі: форель продовжувала харчуватися. Підтягуючи чергову рибу, я забув про підсак і відчепив її від гачка просто у воді. З моста за мною стежили двоє місцевих жителів, які вголос почали обурюватися такими діями. «Як же так можна, для чого тоді підсак? Такі як ти винищили усього харіуса!». Мені здалося, що ця парочка була не дуже твереза, тому я просто проігнорував їхнє обурення. Натомість батько спокійно сказав, що у нас є ліцензія, і що жодних правил ми не порушуємо. До того ж, руками я відчіпав не харіуса з тонкими губами, а форель. Згодом вони пішли, але перед тим вкотре обурилися напливом нахлистовиків, які брали участь в змаганнях. Правда, один з них іронічно зауважив: добре, що вони нічого не зловили. Точно п’яні – подумав я. Нічого не зловити в цій ріці просто нереально…

Шнуром в обличчя

Змагання польських нахлистовиків закінчувалися о сьомій вечора. Тому ми ще встигли заїхати додому, де я швидко зв’язав пару нових марчбраунів. За кілька хвилин до сьомої ми вже стояли на березі з неймовірними краєвидами – там, звідки нас «попросили» вранці. Посеред ріки поляк тягнув серйозну рибу. Ну, і хто там говорив, що вони нічого не зловили? «Ліпєнь, ліпєнь!» — закричав нахлистовик, підводячи харіуса до підсака. Я, правда, здивувався, звідки стільки радості, може, якийсь трофей, або за крупного харіуса дають багато очків? Тут поляк крикнув: «Ку.ва! Клєнь!». Харіус виявився голавлем, за якого не дадуть жодного пункту. «Увага, час закінчився! Прошу виходити» — крикнув суддя з берега. Двоє нахлистовиків опустивши голови сумно попленталися з води. «За цілий день по три форелі» — сказав суддя. Просто не міг в це повірити, тому скромно промовчавши, я узяв вудку і почав ловити. Практично одразу мав схід невеликої форелі на мокру мушку. Більша форель систематично давала про себе знати в районі скель. Але закинути шнур на п’ятдесят метрів я не міг. Проте подумав – якщо риба харчується біля одного берега, то що їй заважає робити те саме біля іншого? Тим паче, біля скель глибше і риба може витрачати зайву енергію, випливаючи з дна на поверхню. А цей берег більш мілкіший – можна взагалі наїстися «на халяву». І справді, просто перед моїми ногами почалися сплески форелі, яка підбирала необережну поденку. Я ризикнув і просто опустив суху мушку у двох метрах від себе. Є! Взяла форель на 30 сантиметрів. Ще кілька схожих трюків закінчилися з ідентичними результатами. Витягувати таку рибу вудкою першого класу – справжнє задоволення. І тут я вирішив закинути трохи далі. Щойно мушка упала на воду, її схопила здоровенна пащека і моментально зникла під водою. Але я її вже підсік і намагався витягнути до берега. Це вже було не просто – форель потужно опиралася і змогла утекти просто з-під підсака. Я був розлючений – форель трофейна. Коли трохи заспокоївся, то закинув практично у те ж місце. І знову сильний вихід, але цього разу я вже був безпорадний. Практично півметрова форель почала нахабно та агресивно стягувати шнур з котушки, яка тріщала без зупинки. Коли вже можна було розгледіти основу котушки, риба зробила останній ривок і в цю мить мені просто в обличчя полетіло 15 метрів шнура і те, що залишилося з повідка діаметром 0,14… Ну чому я ловив на одиничку, а не на трійку чи на п’ятірку? Хотів гострих відчуттів, екстріму? Ось він – в усій своїй красі! Спересердя я склав одиничку і взяв трійку. От-от стане зовсім темно. Поденка зникла. Сплески припинилися. Кілька презентацій сухої мушки залишилися поза увагою риби. Я одразу перейшов на мокру, упіймав кілька форелей, які добивали свій і без того переповнений шлунок. Але це вже було не те. Це були просто форелі, але вже не трофейні… Прийшов час повертатися додому.

Де починається розруха?

Закінчувалася моя відпустка. З самого ранку ми попрощалися з гостинними поляками, які нас приймали і вирушили на Краків. Правда, по дорозі заскочили до каньйону Хомоле. Ущелина між горами та обладнана стежина вела нас вверх, звідки відкриваються чарівні краєвиди. По карті ми також помітили кілька древніх пам’яток архітектури – зокрема дерев’янні церкви 15 століття. Вони збереглися у прекрасному стані, а інтер’єр просто вражав розмальованими стінами та стелями. Неподалік від церкви був ярмарок, де я купив капелюшка, зробленого руками місцевих майстрів. До нього я причепив мушку, на яку зловив найбільшу польську форель – тепер ловитиму в ньому, а мушки-ветерани знайдуть свій спочинок по сусідству.

Ми заїхали пообідати. Замовили капусняк з реберцем, відбивну зі смаженою картоплею та салатик. Коли принесли капусняк я був шокований. Оце «реберце» виявилося здоровенним шматком м’яса на маленькій кісточці. Важко уявити, що такий капусняк можна замовити десь в наших місцях. Коли ми його з’їли, то вже були ситі, а коли принесли другу страву і ще півхліба, який не входить в ціну, то… В принципі, я вже давно переконався, що в Україна треба замовляти два салати на одного, в Європі один салат на двох.

Те саме стосується і риболовлі. Грішним ділом я подумав, що якщо перенести бодай на добу спецділянку Дунайця в наші Карпати і оголосити про це людям – вже наступного дня половина форелі канула б в Лету. Не вміють у нас берегти природу, не вважають, що це потрібно, не розуміють, як можна відпускати рибу. По природі та ресурсах українські Карпати нічим не гірші від польських. По сервісу, екології та кількості риби гірші в багато-багато разів. Чому польська дорога десь в горах рівна та асфальтована, а наша міжнародна траса, яка веде до кордону не бачила ремонтників вже сто років і розсипається на очах? Чому на берегах Дунайця практично нема сміття, і чому наші туристи чи місцеві мешканці гір без жодної крихти совісті кидають пляшки в річку а за собою залишають гори консервних банок? Розруха, скажете ви. І не помилитеся. Тільки відповідно до безсмертної фрази Михайла Булгакова: «Разруха не в клозетах, а в головах»!


Журнал «Рыболов профи» серпень 2012

 
Регистрация / Вход
  • usanapel
    usanapel
    Послать ЛС
Сейчас на сайте:
  • 1 пользователь
  • 284 гостей
Рыбалка. Сайты о рыбалке. ТОП